ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ НАРОДІВ РОСІЇ 1917 р. – перший законодавчий акт Радянської Росії в галузі міжнаціональних відносин на теренах колишньої Російської імперії. Прийнята РНК 15 (02) листопада 1917 р. У ній було викладено основні положення національної політики радянської влади, зокрема: 1) рівність та суверенність народів Росії; 2) право на вільне самовизначення аж до відокремлення й утворення незалежних держав; 3) скасування будь-яких національних і національно-релігійних привілеїв та обмежень; 4) вільний розвиток національних меншин і етнічних груп, що мешкають на території Росії.
Декларація мала забезпечити підтримку радянської влади неросійськими народами та їхніми національно-визвольними рухГлосарійами. Але проголошені в ній положення не відповідали справжнім намірам РСДРП (б), яка ігнорувала прагнення окремих національних регіонів – України, Фінляндії, Кавказу тощо – до національної автономії та незалежності.
ЄВРЕЙСЬКІ ПОГРОМИ – насильницькі акти налаштованого подекуди антисемітські цивільного населення і військових переважно під час соціальних катаклізмів і ослаблення централізованої влади, спрямовані проти євреїв, які супроводжуються знищенням майна, грабуванням, наругою над особистістю, а часто – і позбавленням життя. Сам термін широко увійшов в ужиток після першої значної хвилі антиєврейських ексцесів 1881–1884 рр. в Російській імперії. Під час Першої світової війни єврейські погроми в окремих місцях окупованих українських земель Австро-Угорщини (у ході наступу та відступу) влаштовували російські війська. Починаючи із серпня 1917 р., протягом кількох місяців погроми (переважно безкровні) вчиняли солдати та окремі частини, що територією України поверталися із фронту. Особливістю погромів в Україні 1918–1921 рр., в яких брали участь усі протиборчі сили (на долю Армії УНР та підрозділів, що їй формально підпорядковувалися, припадає 40 %, незалежних формувань – 25, Білої армії – 17, Червоної – 9, отамана Н. Григор’єва – 4, польської – 3, невстановлених загонів – 3 % скоєних погромів), був їх надзвичайно кривавий характер (близько 50–60 тис. убитих). Сприяло погромній хвилі стереотипне сприйняття населенням радянської влади як «єврейсько-більшовицької». Трагедією урядів Директорії Української Народної Республіки було те, що в умовах анархії, відсутності контролю над низовими структурами влади та отаманськими військовими підрозділами, вони виявилися безсилими в боротьбі з антисемітськими настроями в країні та у військах. Це призвело до творення у світі уявлення, що український національний рух значною мірою був антисемітським, що, у свою чергу, виразно далося взнаки під час процесу над убивцею С. Петлюри С. Шварцбардом, якого виправдав французький суд.
ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917 р. – відбувся 7 листопада (25 жовтня) 1917 р. У ході перевороту Тимчасовий уряд, що перебував у столиці держави Петрограді, було заарештовано, а центральну владу перебрали на себе лідери більшовиків.
У Києві надвечір 7 листопада (25 жовтня) представниками різних партій було створено Крайовий комітет оборони революції, що підпорядковувався УЦР. За кілька днів було обрано військовий революційний комітет, який не схвалив позицію УЦР. Того ж дня остання прийняла резолюцію про владу, в якій негативно поставилася до перевороту в Петрограді й проголосила перехід владних повноважень до всієї революційної демократії, а не лише до рад. Це відштовхувало від УЦР більшовиків. Водночас штаб Київського військового округу (далі КВО), який очолював війська, вірні Тимчасовому урядові, не визнав Крайовий комітет оборони революції і більшовицький ревком; вже 10 листопада (28 жовтня) Крайовий комітет було заарештовано. Того ж дня його функції перебрав на себе Генеральний Секретаріат УЦР (1917–1918 рр.).
20 (07) листопада було проголошено III Універсал УЦР, який декларував утворення УНР, запроваджував демократичні свободи, окреслював державні кордони та принципи українсько-російських зв’язків на засадах федерації. Тоді ж відбулися вибори до Всеросійських Установчих зборів, які готувалися ще Тимчасовим урядом. Результати голосування в Україні засвідчили незаперечну перевагу політичних сил УЦР.
Водночас діячі УЦР спрямовували свої зусилля на творення нової федерації народів у складі демократичної Росії, яку мали складати Молдова, Крим, Кубань, Всевелике Військо Донське, Башкортостан, Сибір і Кавказ.
УЦР фактично ігнорувала декрети РНК Радянської Росії. Генеральний Секретаріат прийняв рішення про необхідність припинення війни і початок переговорів. До того часу наказувалося тримати фронт.
6 грудня (23 листопада) було прийнято ухвалу об’єднати Південно-Західний фронт і Румунський фронт в один – Український фронт, і того ж дня було укладено перемир’я. Усі українські частини мали прибути в Україну і стати під командування Українського фронту. РНК Радянської Росії усіляко перешкоджала цьому. Ці дії викликали відповідну реакцію УЦР. 17 (04) грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу з’їзд представників селянства, робітників, військових. Більшовики, опинившись у меншості, переїхали до Харкова, де на своєму з’їзді проголосили встановлення рад. влади в Україні, що спричинило першу війну між УНР і РСФРР.
ЛЮТНЕBA РЕВОЛЮЦІЯ 1917 р. – розпочалася стихійними виступами робітників Петрограда 8 березня (23 лютого) 1917 р. Мітинги й демонстрації переросли у виступи з вимогами, спрямованими проти війни, дорожнечі та важких умов праці. 10 березня (25 лютого) почався загальнополітичний страйк. Наступного дня відбулися сутички демонстрантів з поліцією та військами, які зрештою перетворилися на загальний політичний страйк, а потім – збройне повстання. Під контролем протестуючих (робітників і солдатів) опинилися мости, вокзали, головний арсенал, телеграф, поштамт, урядові установи. Були розгромлені поліцейські дільниці, звільнені політв’язні, розпочалися арешти царських міністрів.
За ініціативою депутатів Державної думи Російської імперії, було утворено Тимчасовий комітет Державної думи (далі Тимчасовий комітет) на чолі з її головою М. Родзянком. У ніч на 13 березня (28 лютого) Тимчасовий комітет заявив, що бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Державної думи.
15 (2) березня Тимчасовий комітет направив до Ставки Верховного головнокомандуючого (останнім був Микола II) О. Гучкова та В. Шульгіна. Результатом поїздки стало зречення російського царя від престолу за себе і свого сина на користь молодшого брата Михайла. Наступного дня останній відмовився прийняти владу і передав її у повному обсязі на період до Установчих зборів Тимчасовому уряду. 14 березня (29 лютого) 1917 р. у Києві розпочала роботу нарада різних організацій міста, результатом якої стало утворення 17 (4) березня виконавчого комітету Ради об’єднаних громадських організацій з 12 членів. За прикладом Ради, українські політичні організації створили власний спільний орган керівництва українським національним рухом – УЦР.
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1921 рр. (далі – УР) – розпочалася в умовах революційних потрясінь всередині Російської імперії. Термін було уведено до обігу безпосередніми учасниками подій: М. Грушевським, В. Винниченком, С. Петлюрою, Д. Дорошенком та іншими діячами.
УР складалася з наступних етапів:
І) березень 1917 – квітень 1918 рр.: утворення та діяльність національного представницького органу – Української Центральної Ради (УЦР), проголошення її Універсалів. Так, І-й Універсал оголошував політичну мету – здобуття української автономії у складі демократичної федеративної Російської республіки. Згідно з ІІ-м Універсалом, було утворено виконавчий орган влади – Генеральний Секретаріат. ІІІ-й Універсал проголосив Українську Народну Республіку (УНР), що зазнала агресії з боку Росії, а, відповідно до ІV-го, було оголошено незалежність УНР;
ІІ) 29 квітня – 14 грудня 1918 р. – правління гетьмана Павла Скоропадського, що дало змогу зміцнити основи української державності. Українська держава була визнана 30 країнами, здійснено чимало внутрішньополітичних реформ;
ІІІ) грудень 1918 – листопад 1921 рр. – встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху. Директорія відновила республіканський лад. Акт Злуки УНР та ЗУНР засвідчив волю українського народу до Соборності. Весь цей період тривала боротьба за незалежність та територіальну цілісність.
Після кількох воєн УНР з радянською Росією, підписання Ризького миру, Паризької конференції, уся територія сучасної України опинилася під владою чотирьох держав: Буковина (Румунія), Закарпаття (Чехословаччина), Східна Галичина (Польща) та вся решта (більшовицька Росія).
Джерела:
Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін. НАН України; Інститут історії України. Київ: Вид-во «Наукова думка», 2009. 790 с.
Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін. НАН України; Інститут історії України. Київ: Вид-во «Наукова думка», 2005. 672 с.
Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін. НАН України; Інститут історії України. Київ: Вид-во «Наукова думка», 2004. 688 с.
Любченко В. Б. ПОГРОМИ ЄВРЕЙСЬКІ. Енциклопедія історія України. Інститут історії України Національна академія наук України. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Pohromy_ievr (дата звернення: 14.12.2022).
Українська революція 1917–21. Український інститут національної пам’яті. URL: https://old.uinp.gov.ua/page/ukrainska-revolyutsiya-1917-21 (дата звернення: 01.03.2023).